Історія народження Інтернету

19.12.2016

Історія народження Інтернету

Була 4:00 ранку, Леонард Клейнрок (Leonard Kleinrock) сидів у лабораторії Лінкольна Массачусетського технологічного інституту, на окраїні Бостону, горблячись перед масивною комп’ютерною системою, відомою як ТХ-2.

Це було на початку 1960-х років. Клейнрок був аспірантом Массачусетського технологічного інституту. Він займався розробкою нових засобів передачі інформації між ТХ-2 і іншими комп’ютерами того часу. Але того вечора він опинився у поганій ситуації. «Я був втомлений, голодний і з поганим настроєм. І в мене був жахливий смак в роті“, – згадує Клейнрок. І раптом TX-2 почав шипіти.

TX-2 був експериментальною машиною. Клейнрок переживав, что через неї вийде з ладу вся система. Прямо над головою, у лицевій частині системи, знаходився невеликий отвір розміром 8 на 1 дюйм. Панель було знято для ремонту. Коли він заглянув у щілину, то раптом зрозумів, що шипіння йшло звідти.

 “Я побачив два ока, які дивились на мене крізь отвір в консолі. Це був Ларрі Робертс!”, – розповідає Клейнрок. Ларрі Робертс був колегою Клейнрока в Lincoln Lab. Найближчими роками ці двоє змінять світ комп’ютерів.

Використовуючи TX-2, Клейнрок створить те, що стане відомим як “комутація пакетів”, і Робертс використає цю ідею для створення ARPAnet, дослідницької мережі, яка в результаті перетвориться в Інтернет, такий, яким ми знаємо його сьогодні.

У квітні 2012 року Клейнрок і Робертс були удостоєні Інтернет-спільнотою, посівши чільне місце у Залі слави Інтернету серед таких особистостей як Вінт Серф, Тім Бернерс Лі і Боб Кан. Робертс називає себе «засновником Інтернету» - і на це є вагомі причини, оскільки сам зазначає, створюючи Інтернет він ґрунтувався на дослідженнях Леонарда Клейнрока.

Коли наприкінці 50-х років Клейнрок прийшов до Массачусетського технологічного інституту, він був оточений масивними комп'ютерами, які не могли "спілкуватись" між собою. У своїй дисертації, яку він написав в Массачусетському технологічному інституті, він прагнув вирішити цю проблему.
В кінці-кінців, він зупинився на понятті мережі, у якій можна обмінюватись інформацією, попередньо розбивши її на дрібні кусочки.

“Ви подрібнюєте довгі повідомлення на блоки фіксованої довжини, а потім надсилаєте ”, – говорить він. “Ці блоки потім стоять у черзі, щоб використовувати комутаційні ресурси. Кожен блок має один і той же розмір’”. Використовуючи TX-2, він змоделював мережу. Математично довівши, що така концепція буде працювати. У квітні 1962 року він опублікував наукову працю, у якій описав свої дослідження.

Коротше кажучи, він винайшов поняття «мережеві пакети» - хоча не називав їх так. Термін «мережеві пакети» було започатковано британським дослідником Дональдом Девісом (Donald Davies). Приблизно в той же час, Девіс і Пол Баран (Paul Baran) висунули ідею «мережевих пакетів» незалежно від Клейнрока, але саме робота Клейнрока лягла в основу створення ARPAnet. В лабораторії Лінкольна, Ларрі Робертс використав основні ідеї Клейнрока для створення (реальної) мережі між TX-2 і ще одним комп'ютером в Санта-Моніці, штат Каліфорнія. В 1966 році Міністерство оборони США найняло Робертса для розробки мережі ARPAnet, яка б з’єднала комп'ютери дослідницьких організацій по всій країні.

Перший вузел ARPAnet був створений в Каліфорнійському університеті, Лос-Анджелес, 2 вересня 1969 року командою із 40 дослідників на чолі з Леонардом Клейнроком. Після завершення роботи над дисертацією в Массачусетському технологічному інституті, Клейнрок став викладачем Каліфорнійського університету. Так що те, що він контролював перше підключення ARPAnet, було природно.
Вони пов’язали хост комп'ютера з ARPAnet IMP(Interface Message Processor). Це був той день, коли Інтернет зробив перший ковток життя”, – одного разу сказав Клейнрок.

Місяць потому, дослідники із Стенфордського дослідницького інституту у Північній Каліфорнії створили власний вузел. 29 жовтня 1969 року було надіслано перше повідомлення між вузлами (із Каліфорнійського університету до Стенфордського дослідницького інституту) “Це був той день, коли Інтернет промовив свої перші слова”, – сказав Клейнрок.

Яким було перше слово? Слово було: “log in”. Але виникли невеликі проблеми при передачі повідомлення. Ідея полягала в тому, що із Каліфорнійського університету повинні були надіслати слово «log», а в Стенфордському дослідницькому інституті повинні були відповісти “in”. Але після того, як Клейнрок і його команда відправили літери «l» і «о», а літера «g» викликала переповнення пам’яті Стенфордського IMP.

“Таким чином, першим повідомленням стало слово ‘Lo’, як наприклад Lo and Behold (Яке диво!), – розповідає Клейнрок . – Кращого повідомлення годі й уявити ”.